У самому серці Волині, де старовинні мури Луцького замку шепочуть легенди про минуле, розташувалася надзвичайна брама до світу індустріальної романтики — Музей технічного прогресу. Це не просто колекція механізмів, а жива хроніка змін, спресованих у металі, пластику й схемах, які колись були майбутнім.
Музей був створений у 2013 році. Розташували заклад в приміщенні спортивно-оздоровчого комплексу «Адреналін Сіті», який спільно з Комп’ютерною Академію «ШАГ» виступив його ініціатором та організатором. Метою створення музею було просвітити та популяризувати досягнення людства загалом. Головним завданням закладу було збереження майбутнім поколінням раритетних експонатів, що характеризують важливі етапи науково-технічного прогресу.
Увійшовши до музею, ніби потрапляєш у часовий вир. На стелажах і стендах — друкарські машинки, які ще кілька десятиліть тому стукотіли в редакціях газет. Поряд — масивні телевізори з опуклими екранами, магнітофони, лампові радіоприймачі, що колись були гордістю кожної оселі. Але найцікавіше — не просто техніка. Це її аура. В кожному з експонатів — частинка епохи, запах часу, шум юності цілого покоління.
Для справжніх поціновувачів цифрової епохи — окремий зал, де живуть комп’ютери з тих часів, коли “мегабайт” звучав майже магічно. Старі “ЕСМ”, “ПК” 80-х, перші Apple та IBM, — тут можна побачити, з чого починалися технології, які нині у кожній кишені. Електронно-обчислювальні машини гігантських розмірів виглядають майже як фантастичні істоти — з масивними корпусами, вентиляційними решітками та наборами ламп, що колись освітлювали науковцям шлях у майбутнє.
Окреме місце в експозиції — транспорт. І не лише для показу, а як нагадування про те, що технічний прогрес — це завжди рух. У музеї можна побачити ретроавтомобілі та мотоцикли, що колись гули вулицями Луцька: легендарні «Волги», «Запорожці», потужні «Урали» та витончені «Чайки». А ще — велосипеди з ХХ століття, наче привиди з дитинства.
Але найголовніше у Музеї технічного прогресу — це не речі. Це люди. Засновники, колекціонери, ентузіасти, які роками збирали експонати, реставрували зруйновані прилади, відновлювали дрібні деталі й документи. Їхня робота — це своєрідна археологія індустріального світу. Те, що інші викидали, вони перетворювали на скарб.
Музей не лише для тих, хто згадав свою юність. Це місце відкриттів і для молоді — адже тут можна побачити, як виглядала техніка, без якої не було б смартфонів, дронів і ШІ. Це простір для роздумів: куди ми йдемо? Що залишимо після себе? І чи не варто трохи озирнутись, щоб зрозуміти, як далеко вже пройшли?
Музей технічного прогресу в Луцьку — це не про минуле. Це про діалог епох, де кожен експонат — як слово в оповіданні, що ще триває. Варто лише ступити через поріг — і ти вже не просто гість, а учасник великої розповіді про те, як мрії людей ставали машинами.
