В 19 столітті цегляний будинок з гостроверхим дахом одразу привертав до себе увагу. В ті часи він височів над морем одноповерхових будівель Слобідки. Нині, якщо встати біля обриву, з боку Торгової вулиці, старовинної будівлі майже не видно. ЇЇ майже повністю затуляють велетенські крони акацій. Стіни будинку, складені з червоної цегли, стилізований малюнок кладки, вузькі вікна зроблені «під старовину» та прибудова у вигляді вежі середньовічного замку. Все це опис будівлі, яка належала маріупольському лікарю Сергію Федоровичу Ґамперу.
Дехто припускає, що ця будівля була приміщенням костелу, та все це лише балачки, будинок з моменту побудови призначався для житла. На рубежі 19 і 20 століть тут жив і лікував людей маріупольський лікар Сергій Федорович Ґампер. Майбутній лікар народився в 1859 році на Донеччині в місті Маріуполі, в родині лікаря. Батько Сергія Ґампера займав посаду судово-медичного експерта, а згодом став лікарем і викладачем Маріупольської чоловічої гімназії.
Сергій Ґампер здобув середню і вищу освіту в місті Харкові. Після закінчення гімназії він вступив на медичний факультет Харківського університету. До рідного міста Сергій Ґампер повернувся лише через два роки, після того як отримав диплом лікаря. В Маріуполі Сергій Федорович зайняв посаду свого батька. Потім молодий лікар вирішує відправитись в Петербург і навчатися на кафедрі терапії Військово-медичної академії.
Після отримання диплома доктора медицини, Ґампер мав можливість зайняти професорську посаду і залишитися в столиці. Однак він повернувся у рідне місто, вважаючи, що саме там він принесе більшу користь. В Маріуполі доктор Ґампер працював два десятиліття з невеликим, аж до своєї смерті, яка настала на початку 1911 року. На той момент він займав посаду головного лікаря Маріупольської повітової земської лікарні.
Згодом будинок лікаря Ґампера орендував місцевий маріупольський підприємець, який намагався налагодити виготовлення ковбас. І досі в одному з підвальних приміщень будівлі збереглися гаки для підвішування яловичих і свинячих туш.
В роки революції син доктора Ґампера емігрував за кордон, а будинок перейшов у комунальну власність. В будівлі оселилося кілька сімей. У період фашистської окупації Маріуполя, син доктора Ґампера приїздив до міста. Мешканці будинку переполошилися, гадаючи, що їх виселять та ще й покарають, та спадкоємець ніяких рішучих дій не вжив, тільки попросив берегти будинок до кращих часів.
Сьогодні поряд з будинком Ґампера розташовані малопривабливі занедбані сараї і напівзруйнована двірницька. Раніше ж до будівлі, частково готичного стилю, примикав великий двір з садом, який був огороджений добротним забором. На територію двору можна було потрапити лише через ворота, біля двірницької, де цілодобова чергував сторож. Потрапивши на територію маєтку, перше, що потравляло на очі відвідувачам, був басейн, в якому плавали лебеді.
