У південно – західній частині села Городківки, Андрушівського району Житомирської області, біля дороги, що веде на Бердичів на березі річки Лебедівки, стоїть величний костел святої Клари. Побудований костел був в еклектичному стилі з елементами неоготики та модерну XX століття. Наразі є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Ця велична споруда, що нагадує готичний замок з вежею, контрфорсами та кованими дверима, була побудована з ініціативи польського письменника Єфстафія Іванівського у 1912 році на місці кам’яної каплиці святої Клари, яка була філією костьолу святого Антонія села Білопілля (нині Козятинського району Вінницької області),побудованої в 1818 році коштом пана Міхаловського з дозволу керівництва дієцезії в Халаїмгородку (так до 1946 року називалася Городківка).
Історія костелу Святої Клари тісно пов’язана з життям родини Івановських. У 1782 році село Халаїмгородок (нині Городківка) стало власністю летичівському скарбничому Мацеєві Івановському, після його смерті село успадкував його син, Дезидерій Івановський, маршал Житомирського повіту. Після смерті чоловіка Дезидерія у 1844 році і дочки Фабіни у 1848 році, дружина Івановського Клара ставить і освячує біля каплиці пам’ятний знак чоловіку й дочці з сірого нешліфованого граніту. А своєму синові Євстахію, Клара заповідає побудувати на цьому місці костел, але у 1903 році він помирає, так і не встигнувши виконати волю матері. Після смерті Івановського, його маєток, бібліотеку, картинну галерею та архіви успадкували брати Євстахій та Маріуш Жмігродзькі. У 1910 році Їх батьки Анна та Ромуальд Жмігродзькі розпочали будівництво костьолу, під керівництвом польського будівничого Е. Яблонського і технолога А. Ходака. Споруду будували на кам’яному моноліті з цегляними стінами, дах покривала червона черепиця привезена з польського заводу, вікна були засклені кольоровими вітражами . Дзвіницю прикрашала оригінальна конструкція з трьох дзвонів, вага найбільшого становила 150 кілограм. Посеред храму під самою стелею висіла велика кришталева люстра, стіни були прикрашені живописом, довершував композицію великий орган. У 1913 році будівництво костьолу було завершене. Прізвища фундаторів святині, будівничого, технолога і пробоща Станіслава Гурського вирізані на камені, який вмурований у стіну.
З 1921 року Халаїмгородський приход мав статус філії Білопільського приходу Липовецько-Бердичівського деканату, настоятелем приходу був призначений Борецький С. Т.
У 1935 році Халаїмгородський приход припинив своє існування. За рішенням тогочасної влади приміщення храму віддали під сільський клуб, в якому проводились урочисті заходи у дні державних свят, виступали учасники художньої самодіяльності та танцювала місцева молодь. Під час перебудови храму у клуб, були зняті дзвони з дзвіниці, а статую Божої Матері, що стояла біля входу, збили з основи та кинули до ставку. Пізніше клуб було переміщено у перебудоване приміщення православної церкви, а з костьолу Св. Клари зробили колгоспну комору.
Під час окупації німцями Халаїмгородку, в роки Другої світової війни, релігійне життя приходу було відновлено. Богослужіння в храмі організовував ксьондз Йосиф Козинський.
У 1961 році за рішенням Житомирського обласного виконавчого комітету, костьол Св. Клари забрали у римо-католицької релігійної общини та передали в користування місцевій школі під палац піонерів. В решті з храму знову зробили колгоспну комору, а розписи на стінах, культові речі і орган було знищено.
У 70-х роках художник І.Я. Стадничук, відпочиваючи у родичів в Городківці, був на стільки вражений красою костьолу Св. Клари, що змалював його з чотирьох сторін, та намагався створити в храмі художню галерею для радянських художників, але не отримав підтримки з боку керівників районного й обласного рівня.
Костьол Св. Клари у 1989 році передали римо – католицькій громаді, яка за свої кошти відремонтувала святиню, та перекрила дах. Наразі богослужіння відновлено.
