Диканька – мальовниче селище в Полтавській області України. Відоме завдяки письменнику – містику Миколі Гоголю. Розташована Диканька на правому березі річки Ворскла, тридцятьма кілометрами північніше від міста Полтави. У 20 – му столітті Диканька отримала статус селища міського типу.
Існує версія, що назва селища Диканька пов’язана з тим, що селище оточено густими лісами і віковими дубами, які надавали зловіщого і дикого вигляду цій місцевості. Також назва може походити від прізвища першого поселенця – Диканя.
Під Диканькою було знайдено залишки підземного містечка з 8 печер, які були розгалужені ходами з системою життєзабезпечення. Також були виявлені сліди трьох поселень ранніх скіфських часів.
Перші відомості про Диканьку були в 1658 році, під селищем відбувся бій між військами гетьмана Івана Виговського та загонами полтавського полковника Мартина Пушкаря. Через десять років на тому ж місці відбувся бій між Іваном Брюховецьким та гетьманом Петром Дорошенком.
З 1660 року Диканька входила до складу Будянської сотні Полтавського полку Гетьманщини. У 1687 році гетьман Іван Самойлович передав селище у власність писареві Василю Кочубею. Кочубеї володіли селянськими заводами, які виробляли порох для армії.
На честь приїзду царя Олександра І у 1820 році було споруджено Тріумфальну арку, яка прикрашає селище і донині.
Нащадки Кочубеїв володіли Диканькою до 1917 року. Центром поселення була садиба Кочубеїв. До її композиції входили: палац, збудований наприкінці 18 століття італійським архітектором Джакомо Кваренгі, мурована церква та тріумфальна арка. Частина цієї садиби збереглась і донині. Але після проголошення Диканьки радянською владою у січні 1918 року, палац Кочубеїв було пограбовано, спалено і повністю зруйновано. Було вивезено всі архіви, бібліотеку і експонати картинної галереї.
Диканька дуже цікавий туристичний об’єкт. Є безліч природних та культурних місць, які варто відвідати.
Насамперед Диканька відома завдяки письменнику Миколі Гоголю, який з юних років любив відвідувати селище, милуватися красою природи і збирати етнографічний та фольклорний матеріал, який використовував в своїй подальшій письменницькій діяльності. Написанню неймовірних містичних історій, більш схожих на легенди письменника спонукали, оповідання з життя місцевого народу, відвідування весіль, ярмарок, вечорниць та інших народних гулянь, глибоке вивчення мови, звичаїв, обрядів і традицій козаків і селян Диканського краю. З Диканькою в творах Гоголя, пов’язані безліч епізодів та герої його оповідань. Шанувальникам творчості Миколи Гоголя варто відвідати історико – культурний комплекс у хуторі Проні, який став прототипом села у творі « Вечори на хуторі поблизу Диканьки». З 2003 року хутір відкритий для гостей.
Також вартим уваги туристів є такий об’єкт, як Тріумфальна арка, побудована архітектором Луїджі Руска у 1820 році на честь приїзду і перебуванню царя Олександра І, одна із небагатьох споруд колишнього ансамблю садиби Кочубея, яка збереглась до наших часів і була відреставрована у 2008 році. Ця арка вважається єдиною пам’яткою на території України про війну і перемогу над військом Наполеона, у війні 1812 року.
Диканька єдина в світі, де є величезна Бузкова яма. Бузковий гай сягає своєю площею понад 2 гектари і є унікальною пам’яткою садово – паркового мистецтва. Цей гай утворився завдяки тому, що у 20 – х роках ХІХ століття, Кочубеєм був закладений п’яти метровий кар’єр, для видобутку глини для цегляного заводу. Також на території селища є унікальний Ялинковий гай, який був посаджений у 1908 – 1910 роках. Всі ці природні скарби охороняються державою. Гаї входять до зон відпочинку, проведення свят та народних гулянь.
Завдяки багатствам природи Диканського краю, було створено Регіональний ландшафтний парк, площею 11945 гектарів, під назвою « Диканський». Цей парк вміщує у себе сім пам’яток природи загальнодержавного значення: «Бузковий гай», «Ялинковий гай», урочище « Парасоцький ліс, «Кочубеївські дуби», «Пивоварські ставки» та інші заповідні природоохоронні місця.
Вздовж старої дороги на Полтаву, є чотири дуби, які залишилися від дубової алеї, що вела до першої садиби Кочубеїв. Цим велетням близько 800 років, висота їх сягає 22 метри, діаметр стовбура приблизно 1,8 метра. З 1964 року Кочубеївські дуби визнані пам’яткою природи і охороняються законом України. За легендою, біля одного з дубів, що не зберігся до наших днів, який був 14 – аршинним обхватом, Марія Кочубей зустрічалася з гетьманом України Іваном Мазепою. За що в народі цей дуб прозвали: дуб Мазепи або дуб Марії.
Слід не оминути увагою архітектурну пам’ятку – Миколаївську церкву. За історичними даними, перша церква Святого Миколая була дерев’яною і з дерев’яною дзвіницею. Ця церква була збудована в період між 1657 і 1684 роками з благословення Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича. За іншою версією цю церкву було збудовано Л.А. Кочубеєм у 1722 році. Друга дерев’яна Миколаївська церква була споруджена В. П. Кочубеєм приблизно у 1751 році і проіснувала приблизно до 1794 року. У 1794 році на території родового маєтку Кочубеїв була побудована мурована церква, замість дерев’яної, архітектором був М. О. Львов, який вперше використав систему подвійної бані. У цій церкві зберігається іконостас із різьбленого дуба 1852 року. Цей храм став родинною усипальницею Кочубеїв. За легендою, саме в цій церкві у творі М. Гоголя «Вій» відспівували паночку.
Ще один архітектурний шедевр, збудований у 1780 році архітектором Орловим – це церква Святої трійці або Троїцька церква. Збудована вона у стилі пізнього бароко. Під цією церквою знаходився склеп П.В. Кочубея та його дружини. За легендою , саме у цій церкві коваль Вакула, з повісті «Ніч перед Різдвом Миколи Гоголя, на стіні намалював чорта.
В 22 км від Диканьки знаходиться гончарська столиця України – селище Опішня. На межі ХІХ та ХХ століть близько тисячі родин в селищі займалися гончарною справою. Опішня славилася в усьому світі своїми керамічними горщиками, кухлями, мисками макітрами та іншими виробами. Місцеві жителі кажуть, що самі місцеві майстри придумали глиняних свистунців та баранців. Опішнянський завод «Художній керамік» працював впродовж сорока років, починаючи з другої половини ХХ століття. На цей час гончарство стало приватною родинною справою, якою займаються і діти, і дорослі.
У1986 році в Опішні заснували Музей гончарства. А з 2001 року він став – Національним музеєм – заповідником українського гончарства. На цей час музей – заповідник володіє найбільшою в Україні колекцією творів ( десятки тисяч одиниць) художників – керамістів та майстрів – гончарів. У цьому музеї представлені роботи всіх національних шкіл художньої кераміки. Цей музей користується величезним попитом у туристів, як з України, так і з багатьох інших країн.
Галерея монументальної і садово – паркової глиняної скульптури, яка розкинулась на подвір’ї музею, заслуговує окремої уваги. Тут можна побачити дивовижні витворами мистецтва, створені скульпторами з різних міст України, які стоять просто неба. Серед диво – скульптур можна побачити: традиційні опішнянські фігурки, лелек, закоханого кентавра, янгола з куришкою, дідугана з люлькою, хор козаків та інші казкові скульптури.
У самому музеї також можна побачити безліч пречудових експонатів таких як, мисник з посудом з різних куточків України: тут і горщики, і куманці для лікерів, і терактові глечики для молока та багато іншого. У музеї можна подивитися колекцію декоративних тарілок, переглянути унікальні фото кінця ХІХ століття. Також за бажанням можна спробувати власноруч виготовити свій глиняний витвір.
Мандруючи Полтавщиною, також варто відвідати селище Котельва. Виникло поселення в середині ХVI столітті, це одне з найбільш ранніх поселень лівобережної Гетьманщини. Головною історико – архітектурною пам’яткою Котельви є Свято-Троїцька церква, яка була збудована у 1812 році і була взірцем містечкового неокласицизму.
