Десь поміж волинських пагорбів, де пшениця колишеться, ніби море в спокійну годину, стоїть село Затурці — непримітне на карті, але глибоко закорінене у пам’яті історії. Саме тут, на підвищенні, немов сторож стародавніх подій, височить Троїцький костел — кам’яний храм, що мовчки споглядає плин століть.
Костел Святої Трійці було зведено 1914 року на місці попереднього дерев’яного храму XVIII століття. Його спорудженням опікувався граф Вацлав Чацький — останній власник маєтку в Затурцях, представник стародавнього польського роду, для якого віра, культура й освіта були справами серця.
Архітектурний стиль костелу — неоготика із риси романського відродження. Високі стрілчасті вікна, башти, увінчані хрестами, червона цегла й сірі обрамлення створюють неповторний силует, що виринає з-за дерев, немов замок із казки. Всередині колись було три вівтарі, пишна ліпнина, різьблення, кольорові вітражі… Усе дихало духовністю й мистецтвом.
У ХХ столітті храм пережив буремні часи. Після встановлення радянської влади його зачинили, інтер’єр знищили, а приміщення використовували як склад і навіть сільський клуб. Лише у 1991 році, з відновленням незалежності України, костел повернули римо-католицькій громаді, яка взялася за його поступове відновлення.
Та навіть скалічений, без вівтаря і старих дзвонів, храм залишився величним. Його стіни, мов шкіра з рубцями, пам’ятають усе — дитячі хрестини, весільні обітниці, тривожні молитви за синів, що йшли на війну. У кожному камені — зітхання часу.
Затурці відомі також як батьківщина В’ячеслава Липинського — українського історика, публіциста й одного з ідеологів українського консерватизму. Його рід розділяв костельну віру й часто відвідував цей храм. Недарма зовсім поруч, у колишньому маєтку Чацьких, нині діє музей-садиба Липинського. Цей дует — костел і музей — створює унікальний простір пам’яті, де з’єднуються духовність, наука і культура.
Сьогодні Троїцький костел — це не лише місце богослужінь, а й осередок духовного відродження. Тут правлять меси, лунає органна музика, приходять туристи й паломники. Наче серце, храм знову б’ється в ритмі людської присутності.
Сонце, проходячи крізь вікна, кидає кольорові тіні на зношену підлогу. Ластівки кружляють під склепінням. І здається, що сам час зупинився — щоби помолитися у цьому священному місці.
Троїцький костел у Затурцях — це не просто архітектурна пам’ятка, це жива історія в цеглі, символ нескореної віри й відлуння аристократичної доби. Він шепоче до кожного, хто здатен слухати — про втрати, відродження, й про світло, що завжди повертається.
