Київська фортеця знаходиться на території Головного військового клінічного госпіталю міста Києва та є історико – архітектурною пам’яткою. Цей музей було створено у 1927 році і він являю собою єдину в Україні пам’ятку фортифікаційної споруди XVIII–XIX ст. та є однією з найбільших у світі кам’яно-земляною фортецею, яка збереглася донині. Музей виглядає як, величезні земляні укріплення з кам’яними баштами частина з яких, музеєфікована і є об’єктами екскурсійного показу. В експозиції музею представлені найбільша в Україні колекція військово-історичної мініатюри.
Київська фортеця – це комплекс оборонних споруд. Цей комплекс формувався протягом 15- ти століть. До його складу входять: завод «Арсенал», Києво-Печерська лавра, територія національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 року та багато інших об’єктів Київщини.
Ще наприкінці V – поч. VI ст. почалася історія фортифікації Києва. Розпочалася вона з городища на Старокиївській горі, яке було укріплено земляними валами, ровами та частоколами. В часи Київської Русі, у Києві було створено велику систему укріплень міста. Індивідуальну систему оборони мала кожна частина міста. У 1240 році після поразки від хана Батия фортифікаційні укріплення занепали.
В період польсько-литовського владарювання починається новий етап фортифікації. Відбувається зведення замку – фортеці (Литовський замок) на Подолі, на горі Хоревиця.
Перебуваючи під владою Російської держави, запобігаючи проникненню ворогів ,на територію Росії через територію України, були збудовані фортечні укріплення від Хрещатика до Печерська. Під керівництвом гетьмана Самойловича, козацькі війська у 1679 році починають об’єднувати печерські та старокиївські укріплення, завдяки цьому утворюється одна величезна фортеця.
Під керівництвом гетьмана Івана Мазепи за наказом Петра І відбувається наступний етап побудови оборонних споруд, будується Печерська цитадель, за системою французького інженера Вобана.
За проектом військового інженера Оппермана, напередодні Вітчизняної війни 1812 р., будується земляне Звіринецьке укріплення, яке з’єднується з Печерською цитаделлю. За правління Миколи І, відбуваються масштабні реконструкції по розширенню фортеці. На початку 60-х рр. XIX ст. фортеця складалася з таких частин: ядро — цитадель, два самостійних укріплення (Васильківське і Госпітальне), доповнені оборонними казармами і вежами.
Після розширення фортеці, планувалося переселити мешканців цього району, а фортецю використовувати лише для військових цілей. Але після обурення громадян, було прийнято рішення збудувати декілька укріплених фортів. Один з таких фортів знаходився на Лисій горі і слугував для захисту відступів до залізничного мосту. З часом фортецю почали використовувати лише в якості складу.
Ще з XVII століття фортеця використовувалась, як місце для утримання ув’язнених людей, для цього був створений так званий Косий капонір. Тут утримували організаторів та учасників гайдамацького руху, кріпаків – втікачів та полонених, пізніше декабристів та учасників інших визвольних течій. Це була напівпідземна споруда з товстими стінами з каміння та цегли. Свою назву він отримав завдяки формі, споруда розташовувалась під кутом до земляного валу фортеці. Спочатку Косий капонір використовували для зберігання зброї, а пізніше з нього зробили в’язницю. У 30-их роках ХХ ст. було відкрито Історико – революційний музей-пам’ятку «Косий капонір», а у 1991 р. музей «Косий капонір» перетворено на Історико – архітектурну пам’ятку-музей «Київська фортеця».
Наразі «Київська фортеця» є музеєм і охороняється державою, але велика частина її споруд знаходять під загрозою руйнації. Найдавнішою пам’яткою середньовічного типу є оборонні мури з вежами навколо Верхньої лаври (кін. XVII ст.). До новітніх фортифікаційних систем належать земляні бастіонні укріплення цитаделі, полігональне Госпітальне укріплення, тенальне Васильківське укріплення.
