На лівому березі Турії, в самому серці волинського міста Ковеля, розкинувся зелений острівець спокою та натхнення — парк імені Лесі Українки. Це не просто парк, а живий літопис природи і культури, де кожне дерево, кожна стежка ніби пронизані рядками безсмертної поезії великої українки.
Історія парку починається ще у 1930-х роках, коли територію біля берега річки почали облаштовувати під міську зону відпочинку. Але свого сучасного імені парк набув у 1961 році, на честь 90-ї річниці від дня народження Лесі Українки. Ім’я поетеси вибрали не випадково — вона неодноразово бувала на Волині, надихалася місцевими краєвидами, саме тут визрівали її поетичні образи.
Протягом десятиліть парк змінювався, доповнювався новими алеями, скульптурами, дитячими майданчиками. Та головне залишалося незмінним — він і надалі залишався улюбленим місцем для прогулянок, споглядання і роздумів.
Площа парку — понад 12 гектарів. Він умовно поділений на кілька зон: прогулянкову, рекреаційну, дитячу та спортивну. Алеї тут широкі, обсаджені кленами, липами, дубами. У весняну пору цвітуть бузки та каштани, а восени листя опадає мідним дощем, стелеться під ноги килимом, крізь який так приємно йти — наче сторінками старої книги.
У центрі парку височить пам’ятник Лесі Українці, встановлений 1971 року. Вона зображена задумливою, ніби прислухається до шелесту дерев, до голосів тих, хто ще тільки вчиться любити слово. Скульптура стала символом не лише парку, а й самого Ковеля.
Парк — це місце не лише для тих, хто шукає тишу. Тут вирує життя. Велодоріжки, вуличні тренажери, дитячі гірки, лавки для відпочинку — усе гармонійно вписано в природний ландшафт. У літню пору тут часто проходять культурні події: виступи фольклорних гуртів, майстер-класи для дітей, літературні читання просто неба.
У вихідні тут збираються родини з дітьми, закохані пари, літні люди, що неспішно грають у шахи, молодь, яка слухає музику або катається на роликах. І кожен ніби знає — це простір поваги і гармонії.
Парк імені Лесі Українки — це не лише зелена зона, а й символ єдності людини з природою і словом. Тут легко уявити, як сама Леся, спираючись на палицю, ходить серед дерев, дивиться на воду Турії, шукає в тумані обриси майбутніх рядків.
Ковельчани пишаються своїм парком. Він пережив зміни часу, радянську забудову, стихії та байдужість — і залишився тим місцем, де можна перепочити, подумати, вдихнути повітря, напоєне поезією.
Парк Лесі Українки в Ковелі — це не просто зелене місце на мапі. Це частина душі міста, де минуле зустрічається з майбутнім, де слово оживає в шелесті листя, а кожен перехожий — трохи поет.
