Вишгородський історико-культурний заповідник — це унікальна культурна та археологічна перлина України, розташована на високому правому березі Дніпра, лише за декілька кілометрів від Києва. Його територія охоплює місто Вишгород та прилеглі історичні локації, які є свідками багатотисячолітньої історії, починаючи з доби неоліту й до сучасності.
Перша писемна згадка про Вишгород датується 946 роком у «Повісті минулих літ». Місто було резиденцією київських князів, улюбленим місцем княгині Ольги та святого Володимира. Саме тут зберігались мощі перших київських християнських мучеників — Бориса і Гліба, що зробило Вишгород значним релігійним центром Київської Русі.
Вишгородський історико-культурний заповідник було створено у 1994 році з метою охорони та дослідження численних археологічних, архітектурних і культурних пам’яток регіону. За понад 30 років існування він перетворився на один із провідних науково-дослідних центрів у сфері історії та археології на теренах України.
До складу заповідника входить кілька ключових пам’яток:
- Археологічний комплекс «Дитинець Вишгорода» — залишки укріпленого середньовічного міста IX–XIII століть із оборонними валами та слідами житлових і культових споруд.
- Фундамент Борисо-Глібського собору — одна з найстаріших християнських споруд Київської Русі, збудована у 1070-х роках і зруйнована під час монголо-татарської навали.
- Вишгородський музей давньоруського гончарства — інтерактивний музей, де представлено багатотисячолітню історію керамічного ремесла.
- Природно-рекреаційні території — околиці Вишгорода є мальовничими й мають високий туристичний потенціал завдяки поєднанню історії та природи.
Заповідник активно співпрацює з українськими та закордонними науковими установами, проводить розкопки, експедиції, організовує конференції та видає наукову літературу. Особливу увагу приділяють просвітницькій роботі: екскурсіям, виставкам, лекціям для школярів і студентів.
У контексті війни в Україні Вишгородський заповідник відіграє ще важливішу роль — як символ стійкості української культурної ідентичності та збереження національної спадщини. Його збереження й розвиток є частиною культурної безпеки держави.
